Одержимість

Начало книги

— Привіт, не зайнято? Можна присісти? — він не зразу зорієнтувався, що звертаються саме до нього. Піднявши голову, він побачив, що на нього дивляться величезні зелені очі, що належать тій, що задала це запитання.

— Привіт… Прикольний кулончик. — байдуже відповів він.

— Тож, можна присісти, чи ти віддаєш перевагу самотності?

— Пробач, але я якось не по цих справах… — втомлено відповів він. — Знайди собі якогось іншого клієнта, а я спокійно поп'ю каву, добре?

— Ти зараз про що? — здивувалася вона, і в голосі її відчулася образа. — Ти що, думаєш, що я це?… Ну, типу, якась повія з траси? Та, пішов ти, дебіл… Ти просто хворий… — вона розвернулася і вже збиралась піти, але він в останній момент зупинив її.

— Стій, ну, вибач… Та, зачекай ти. — крикнув він їй в спину. Вона зупинилася і повільно повернулася до нього. І тільки тепер він помітив, що в руках вона тримала величезну сковорідку з паельєю. Звичайна, маленька, практично тендітна, в літньому прозорому сарафані, в пляжних босоніжках і величезних окулярах на лобі, на руках традиційні дешеві іспанські кольорові браслети, а на шиї срібний ланцюжок з великим кулоном у формі овальної палітри фарб. Він дивився на неї і нічого не міг зрозуміти. Її візуальний образ говорив йому одне, а голос внутрішній, опираючись на реальності, намагався довести зовсім інше. — Пробач, просто, сама подумай. Траса Севілья — Валенсія, далеко від міст і цивілізацій. Що тут може робити така дівчина, та ще в такий час доби? Без речей, в легкій літній сукні, та ще й говорить чистою українською мовою в далекій Іспанії. Тим паче, що за півгодини, що я тут сиджу, ти вже третя за рахунком. Ну, в сенсі вже дві до мене щойно підкочували, щось говорили про душу і про те, що дорога мені буде після зустрічі з ними приємною і легкою.

Читать дальше →