День попелу

Начало книги

Вона знала головні правила.

Завжди носити традиційний костюм і чепець. Не торкатися синтетичних матеріалів. Не використовувати мобільних телефонів, комп’ютерів і взагалі будь-яких електроприладів. Не носити наручних годинників і прикрас. Їсти тільки ті продукти, які походять просто з Маєтку. Ніколи не заступати тінь іншої людини...

Як сезонна робітниця, вона не була зобов’язана дотримуватися цих приписів. Лише відповідно вдягатися вдень, під час збирання врожаю. О шостій вечора її та інших відвозили до табору на північному краю Маєтку, де вони могли повернутися до нормального життя, яке посланці називали «світським». Трохи пізніше чорні позашляховики із затемненими вікнами привозили їм воду й харчі, ніби прокаженим.

— Івано, ти йдеш чи як?

Вона залізла до фургону слідом за Марселем. Сьома тридцять ранку, загони виїжджали на роботи. Було холодно, темно, а БТРи, які використовували посланці, виглядали моторошно — ці вантажівки з кузовом щоразу справляли враження, ніби робітників депортують.

Читать дальше →