Світовидові коні

Начало книги

Над Руяном займався світанок. Острів ще лежав у темряві, тихий і сонний, та над морськими хвилями вже тремтів багряний пруг, і рожеве світло заливало крейдяні скелі Вітового півострову.

Велимир, син Величарів, знав, що має трапитись зараз, але все одно затамував подих.

Наче вогняний зблиск пробіг небокраєм, і на білих скелях постала Аркона, вся одразу, з городищем і валом, з будиночками передмість. А над містом, в чистому вранішньому повітрі, як величезна лодія, пливла гостроверха Святиня Світовидова…

Руян лежав у темряві. Лиш стольне місто його гойдалось на рожевих Дажбожих долонях.

Ще якась мить — і темрява чорним плащем зісковзнула з лук Руяну. Видиво зникло. Займався погідний день, навіть дуже погідний для північного літа. А Велимир ніяк не міг відірвати очей від міста на білих скелях. Очі ті зробилися вологими, і юнак квапливо струснув головою, аби Божидар, наставник, не помітив такої недоречної для воїна розчулености.

Читать дальше →