Котяра

Начало книги

Я розплющив очі і через дірку в стрісі побачив знайому зірку. Небо довкола неї стрімко блякло. Час вставати — сьогоднішній день мав бути важким.

Вибрів на двір і подався до колоди. Вода була — ну дяка й на тім. Очевидячки Пси нарешті втямили, що таке порядок. Хоча... Ну звісно ж. Води вчора натягав я сам.

- Ранок добрий, Котяро! - гарикнули одночасно два веселих голоси за спиною. Вовчурі. А хто ж іще. Задоволені, веселі. Нагулялися.

- Знову до містечка бігали, - сказав я суворо, - ви дограєтесь.

- Та нічого не буде, - здається це Білун, - ми ж обережні...

Подібні розмови у нас вже стали ритуалом. Я, яко помічник навчителя, мусив сварити підлеглих, а бойові Вовки доводити бойовитість. В тому числі й у ліжках містечкових красунь.

- От народить якась вовкулаку, - продовжував я суворо, - і нас спалять тут. Разом з Псарнею і Псами. Прийдуть міщани з вилами — не одіб'ємося ж.

- Міщани боягузи, - підпрягся другий з братчиків, Сіроманець, - вони побіжать до волхва, або до відьми. За порятунком. А на нас ніхто не подумає навіть — ті людці перевертня на око не відрізнять.

Читать дальше →