Він звав її Сандрою

Начало книги

Сніг того року випав рано. Не встиг був жовтень осипати на землю багряно-жовтого багаття листя, що віджило своє, як з неба вже труснуло першим білим, мов тим лебединим пухом, снігом. Він неквапливо ховав під білосніжну ковдру чорні та непривітні, неохайно-брудні в цю пору поля, що тягнулися за селом нескінченними смугами, і дерева, що тепер сиротливо застигли на порозі зими, кістляві та геть безпомічні на вигляд без свого листяного вбрання.

Але все то було потім. А в ту днину село було окуповане впертим ворогом-дощем, котрий не втомлювався проли-ватися на землю вже другу добу поспіль, деінде зриваючись на мокрий сніг. Холодно, промозко та непривітно. В таку днину хочеться поскорше до печі, притулитися міцніше промерзлою від вологості спиною до її теплої стіни й за-вмерти так, заплющивши втомлені очі, що забули спокій, і не думати ні про що, не розривати серце думками про те, що ось-ось прийде зима, а в коморі залишилася одна ледь жива від голоду курка, в лантусі менш як половина зерна пшениці та в глечику ще трохи старого сала. Одна надія

Читать дальше →