Розбійник Пинтя у Заклятому місті

Начало книги

Заєць був справді зелений. Вгодований, гладкий, з червонястими очима, але зелений. Точніше, темно-зеленого кольору, а тому вирізнявся на тлі молодого пагіння, яке тільки-но покривало ліс після затяжної зими.

Пинтя зажмурив праве око, потім — ліве, потряс для певності головою, але коли розплющив очі, нічого не змінилося. Зелений заєць і далі скуб собі траву на невеличкій галявині посеред пралісу.

Пинтя заховався за великий кущ ліщини, тому мав трошки часу, аби обміркувати сю дивовижну приключку. Та що дужче вдивлявся в куцого, то більше ворушилося в нього волосся на голові. За спиною це звірятко мало невеличку… торбинку. Так-так, ладну торбинку, але таку мізерну, що її хіба для дитинчати могли справити. «Мабуть, я дурних грибів наївся! — почухав Пинтя потилицю пістолем, якого про всяк випадок тримав напоготові. — Кажуть, є такі гриби, від яких у голові виникають марева». Але ж ні! Грибів він не їв уже добрий місяць. Останню жменьку сушених біляків розбійник зварив, коли ще сніг лежав по коліно. А тепер вже он листя на букові зав’язалося.

Читать дальше →