Гарні дівчата

Начало книги

Вона мешкала в сусідньому будинку. Наш будинок, потім подвірʼя, потім її будинок, потім знову подвірʼя, і так чотири рази. Будинки всі однакові, і подвірʼя всі однакові, лише між третім і четвертим будинками подвірʼя спадало вниз; ми ходили туди на лижі.

Я зовсім не пригадую її взимку. Віка асоціюється в мене з цвітінням перших дерев, відтак літо, а на початку осені вона одночасно зі шкільним дзвоником, який кликав до навчальних приміщень, кудись зникає. Ми всі кудись зникаємо.

Себе мені теж важко прилаштувати. Ось я блукаю спорожнілим подвірʼям, наче пустелею. Ніби я на якомусь Марсі. Нічого не можу второпати. Химерне почуття виповнює мене. Час осипається бурштиновими згустками з каштанів. Я набиваю ним кишені, а вдома берусь майструвати фігурки. Час постає в подобі жирафи, що тягнеться по зелений листок, наче знає, що той скоро зівʼяне, їжака з настромленими на голки плодами, довгої гусені з багатьма короткими ніжками і роздвоєним хвостом. Я виставляю їх на підвіконня, а навколо розкладаю решту каштанів, милуючись візерунками.

Читать дальше →