Сталевий Щур іде до армії

Начало книги

Я замолодий, щоб помирати. Якихось вісімнадцять років, а вже все одно що мертвий. Хватка слабшає, пальці зісковзують, а піді мною — шахта ліфта завглибшки з кілометр. Я більше не можу триматися. Зараз упаду...

Зазвичай я не схильний до паніки, а тут панікував. Тремтів з голови до п’ят від утоми, розуміючи, що з цієї пригоди вибратися просто нереально.

Я встряв у халепу, смертельну халепу, й цього разу міг винуватити лише себе. Ті добрі поради, що я давав сам собі роками, іще кращі настанови Слона — усе забулося. Все перекреслило раптове поривання.

Може, я й заслужив на смерть. Так, Сталевий Щур народився, але тепер його ось-ось уколошкає щур із плоті та крові. Металева рама дверей була така засмальцьована, що мені довелося міцно вчепитися в неї зболілими пальцями рук. Пальці ніг ледве вміщалися на вузькому карнизі, тим часом як позбавлені опори п’яти висіли над чорним проваллям унизу. Від стояння навшпиньки мені тепер нили зводи стоп, але то було дрібницею порівняно з вогнем, що пульсував у зболілих передпліччях.

Читать дальше →