Каравал

Начало книги

очуття Скарлет спалахнули яскравими барвами веселки: яскраво-червоним вогненного жару, нестримно-зеленим молодої трави, шалено-жовтим помаху крила птаха.

Нарешті він відповів!

Вона перечитала лист. Потім ще раз. І ще раз. Очима уважно оглянула кожен різкий рух чорнила, кожен вигин воску срібної гербової печатки магістра Каравалу. На ній було зображене сонце, всередині якого зірка, а у зірці сльоза. Така ж печатка красувалася й на конверті.

Це не жарт.

— Донателло! — Скарлет злетіла крутими сходами до винного льоху, намагаючись знайти молодшу сестру. Проте цієї маленької пронози ніде не було видно.

— Телло, ти де? — бурштинове сяйво масляних ламп мерехтіло над пляшками з ромом та кількома щойно заповненими дерев’яними бочками. Скарлет ступила кілька кроків, почувся стогін, а затим важке зітхання. Після останньої лайки з батьком Телла, вочевидь, хильнула зайвого і зараз дрімає десь на підлозі. — Дона...

Читать дальше →