Борги нашого життя

Начало книги

Вся ця історія, мабуть, ніколи б не відбулася без одного старого і кондового гебіста Василя Петровича Загоруйка, який фактично став моїм «добрим янголом», як я деякий час вважав, і взяв мене на роботу. Попередня моя робота «згоріла» буквально за пару тижнів у кризовій топці нашої покращеної економічної ситуації. Спочатку компанією ширилися чутки, що у нас можливі якісь фінансові негаразди, потім нам не виплатили зарплатню, приблизно одночасно з цим ми перестали бачити наше керівництво, а незабаром відключили Інтернет. Десь на цьому моменті я зібрав свої речі і написав заяву на звільнення. А вже наступного дня майже з самого ранку я сидів з друзями в улюбленому барі і святкував своє звільнення. Коли за кілька днів у тому самому барі подивився у гаманець і не побачив там практично нічого, зрозумів, що час шукати нову роботу. І тут мене чекало доволі прогнозоване розчарування. Роботи не було. Я перетинався зі знайомими, ми йшли пити каву (переважно за мій рахунок), вони ставили на стіл допиту філіжанку, і скрушно хитаючи головою говорили щось на кшталт: «Так, так, звичайно ж, я пам’ятатиму щодо тебе, але ж ти знаєш, яка у нас ситуація… Марина досі не може прийти до тями, що на Різдво ми не поїдемо до Чехії…».

Читать дальше →