Вікторія

Начало книги

Мірошників син ішов, поринувши в роздуми. То був чотирнадцятилітній хлопчина з обвітреним та засмаглим на сонці лицем, вдатний на всілякі вигадки.

Як виросте, він стане піротехніком. То було настільки дивовижне й ризиковане заняття, що через сірку в нього на пальцях ніхто не насмілювався б із ним здоровкатись. А між товаришами він зажив би собі великої пошани тим жахливим ремеслом.

Він вистежував у лісі своїх пташок. Атож, він знав їх усіх, знав, де вони мостять гнізда, розумів їхні крики і вмів по-їхньому відповідати. Йому не раз доводилося замішувати борошно з батькового млина на тісто, ліпити з нього кульки та й годувати ними пташок.

Всі ті дерева вздовж стежини були його добрими знайомими. Навесні він пускав із них сік, а взимку був їм за турботливого батенька — струшував сніг і розправляв їхнє гілля. І навіть нагорі, в занедбаній гранітній каменярні жоден камінь не був йому чужий; він вирізьбив на тамтешніх каменях літери та знаки, повикочував їх нагору й розмістив так, що вони нагадувати парафіян, які стояли навкруг пастора. У тій старій каменярні діялися всілякі чудернацькі речі.

Читать дальше →