Штіллер

Начало книги

Я не Штіллер! Кажу їм це день у день, відколи мене замкнули до в’язниці (я ще напишу далі, як попав сюди), кажу, присягаюся й вимагаю віскі: мовляв, без віскі не відповідатиму на жадне запитання. Знаю-бо з досвіду, що без віскі я перестаю бути самим собою і схильний улягати всіляким добрим впливам та грати ролю, яка б їм була на руку, але до мене аж ніяк не стосується. А що в теперішній моїй безглуздій ситуації (вони вважають мене за зниклого мешканця свого містечка) йдеться тільки про одне: не дати себе забалакати й матися на бачності перед усіма їхніми чемними спробами вбрати мене в чужу шкуру, бути непохитним, хай навіть і брутальним, коротше кажучи, що йдеться тут про одне — не дати зробити з себе когось іншого, аніж я, на жаль, є насправді, то я не перестану гукати, щоб мені принесли віскі, тільки-но хтось підійде до моєї камери. До того ж уже чотири дні, як я переказав, що віскі не конче має бути найліпшої марки: аби можна пити. Бо як ні, то я буду тверезий, і хай собі тоді хоч скільки мене питають, а нічого не допитаються, принаймні якоїсь правди. Та все дарма! Сьогодні вони принесли мені оцього чистого зошита: маю описати своє життя! Либонь, хочуть, аби я довів, що воно в мене було, і то інше, аніж життя їхнього пана Штіллера, що десь пропав.

Читать дальше →