Школа пані Фреймут: Етикет

Начало книги

Ця книжка написана як для себе. Бо існує етикет для всіх, а це — особисті правила, які вигадую і порушую я. Тож даруйте за екстравагантність, але те, що ви прочитаєте — буквально не повторюйте у домашніх умовах.

Читайте так, як дивитеся на картини Дега, щоб після споглядання його «Танцкласу» хотілося займатися не балетом, а коханням.

Цю книгу я присвячую моїй бабусі Світлані Рейнгольдівні Фреймут. Їй завдячую тим, що навчила мене манер у сірому побуті Нового Роздолу.

Вона носила капелюшки, навіть тоді, коли йшла до магазину «Риба». Дарувала квіти без нагоди (як багато їх було в її квітнику…) й називала мене святою. Коли бабуся грала в лотерею, то завжди дослухалася до моїх передчуттів — і програвала, і не сумувала.

Разом із бабусею ми святкували 25-ліття її пальта в одному з найрозкішніших ресторанів Києва. Я їй сказала, що апероль насправді не дорожча радість за шклянку молока. Вона мені з вдячністю вірила, а я їй. Як завжди.

Читать дальше →