Дівчина мого сина

Начало книги

Я люблю свого сина. Лише це мало значення. І не важливо, що вона збиралася зробити дещо жахливе. Їй подарували можливість, — проблиск світла протягом останніх виснажливих місяців, — і Лаура знала, що мусить нею скористатися. Вона годинами билася над цим, але тепер, коли рішення було остаточним, відчула хвилю жаху від того, що їй доведеться сказати. Ці слова розірвуть її на шматки. Таке було вперше. Подумки вона коротко повторювала їх, однак ці слова, слово не вкладалося в голові: її єство несамовито відкидало його.

Пройшовши до раковини в сумісній ванній кімнаті, зовсім поруч із його окремою палатою, вона глянула на своє відображення в дзеркалі. Короткий погляд у втомлені блакитні очі переконав її, що душа ще й досі на місці. Ні відблисків зелених райдужок, ні демонічно звужених зіниць. Хоча вона й виглядала ще більш утомленою, її шокувало те, як сильно вона постаріла. Навколо рота й очей побільшало зморщок. А ще були смуток, непогамовний відчай, від якого вона безнадійно намагалася відгородитися цією новою дорогою лікарнею, найкращими лікарями, яких тільки змогла знайти, та примарною надією. На якусь хвилину вона забула, що збиралася зробити, і думала лише про те, що мало невдовзі статися. Під тягарем цього горя вона, схопившись за раковину, зігнулася. За кілька секунд випросталася. Нічого не змінилося.

Читать дальше →