Смерть Каїна

Начало книги

Пожар небес, і тихозора ніч.

Ненависні були йому всі люди:

Бо в кождому лиці людському бачив

Криваве, синє Авеля лице –

То в передсмертних судрогах, то знов

З застиглим виразом страшного болю,

Докору й передсмертної тривоги.

Ненависна була йому і та,

Котру колись любив він більш вітця,

І матері, і більш всього на світі, –

Його сестра і жінка враз, нелюба

За те, що їй ім’я було – людина,

Що Авелеві були в неї очі,

І голос Авелів, і серце щире, –

За те, що так його любила вірно,

Що, хоч сама невинна й чиста серцем,

Не вагувалася для нього все

Покинути, з проклятим поділити

Його прокляту долю.

Наче тінь,

Вона ходила з ним. Із уст її

Ніколи Каїн не почув докору,

Хоч вид її, і голос, і любов

Були йому найтяжчим, ненастанним

Докором. Інколи, як лютий біль

Осилював його, він, мов безумний,

Гнав геть її від себе – і, послушна,

Вона щезала, тихим, скорбним гостем

Являлась між людей, дітей, онуків,

Та не надовго. Як прийшла таємно,

Читать дальше →