Іван Вишенський

Начало книги

Де ж той мрець, кого ховають?

Де блаженний той аскет?

От скінчилися відправи

і останнюю молитву

на колінах прошептали

всі пустинники й черці.

І встає ігумен перший,

і всі встали за чергою,

і довкола тихо стало,

море лиш реве внизу.

І підніс ігумен голос,

і звертається до діда,

що стояв серед монахів

із березовим хрестом.

Ігумен:

Старче Йване, перед богом,

перед алотосяйним сонцем

і перед хрестом спасенним

заклинаю тут тебе.

Щиро нам скажи, по правді:

чи по добрій своїй волі,

чи по зрілій постанові

йдеш у сю печеру?

Старець:

Так.

Ігумен:

Чи немає в твоїм серпі

ще прихильності до світу

і прив'язання до рідних,

дум і бажань світових?

Чи навіки ти відрікся

всього, що відводить духа

від єдиного бажання

вічного спокою?

Старець:

Так.

Ігумен:

Чи обдумав ти всю важкість

самоти, безповоротність

отого життя в печері,

всі страховини спокус?

Чи обдумав ти всю гіркість

жалю, що явиться може,

каяття, що затроїти

може тут твій подвиг?

Старець:

Так.

Читать дальше →