В обіймах Казанови

Начало книги

Гральний салон тонув у сяянні сотень мерехтливих свічок. Оксамит на стінах приглушував стримане шепотіння голосів, шелест карт і стукіт гральних костей, що котилися по полірованому дереву.

У задній частині кімнати висилася ширма з сандалового дерева та китайського паперу, розмальована величними східними павичами.

Троє людей сиділи за столиком, прихованим від очей інших відвідувачів грального закладу. Власник салону, Маурицій Зревінський, п’ятдесятирічний чоловік, який вважався корисною та довіреною особою у товариських колах Варшави, роздавав карти, не беручи особистої участі в грі. Ліворуч від нього сиділа жінка, зріла й гарна, зі світлим обличчям і великими карими очима, прикритими довгими бровами.

Старостина, Ельжбета Мірська, як і личить елегантній жінці, що поклоняється паризькій моді, ховала волосся під перукою, а її щоки та губи вкривали рум'яна, що нагадували свіжі пелюстки троянд. Того вечора жінка одягла блакитну сукню, прикрашену яскравими бантами та мереживом на рукавах і ліфі. Сміливий виріз відкривав верхню частину її білих грудей.

Читать дальше →