Якоб вирішує любити

Начало книги

У кожній бурі чаїться чорт. І в літньо-перелітній, і в тій, що цілими днями важко налягає на землю. Він ховається від Бога. І що більше боїться, то дужче збурює повітря й землю. Але й це мало що йому помагає. Тож коли на полях завиває буря, люди знають: Бог таки вистежив нечистого.

Коли тому пощастить, він утече. Вискочить з буревію, вітер ущухне, а хмари розчиняться, так ніби їх ніколи й не було. Та заспокоюватися зарано, надто вже пильно гнаний потребує нового сховку. Він шукатиме його в котячому хутрі або в густій кроні буку. Хто наважиться в такий день вийти з дому, щільніш загортається в одяг, щоб чорт не прошмигнув у жодну шпарину.

У липні 1924 року з такої бурі вийшов мій батько, і він ніколи не заперечував тим, що твердили, буцімто він уклав угоду з дияволом. Ані коли одружувався з матір'ю, ні коли у них народився я, ні тоді, коли він знов усе втратив.

Коли того дня із заходу, ще за угорським кордоном, загрозливо насувався фронт хмар, старий польовий сторож притьмом зірвався на ноги. Його розбудив грім, небо було, наче дьогтем залите. Похапки кинувся Мар'ян за своїм ріжком, щоб сповістити село, але від горілки йому пересохло в роті. Він сьорбнув ще один добрячий ковток, і тепер його клич пронизав завмерлі на сонці, безлюдні вулички.

Читать дальше →