Загублена

Начало книги

Думаючи про свою дружину, я завжди згадую її голову. Особливо форму черепа. Під час першої нашої зустрічі я помітив якраз її потилицю, і щось дійсно чарівне було в тих обрисах. Наче сяюче тверде кукурудзяне ядро чи скам'янілість на дні річки. У неї було те, що вікторіанці могли б назвати «гарно сформованою головою». Досить легко можна було уявити форму черепа.

Я будь-де міг впізнати її голову.

І що всередині неї. Це я також згадую: її розум. Її мозок, усі звивини і всі думки, що пролітають крізь ті звивини, наче швидкі шалені багатоніжки. Наче та дитина, уявляю, як відкриваю її череп, розмотую мозок і риюся в ньому, намагаючись зловити і втримати думки. Про що ти думаєш, Емі? Це запитання під час нашого шлюбу я ставив собі найчастіше, навіть якщо й не вголос і навіть якщо не людині, яка може на нього відповісти. Гадаю, ці питання сповивають темними хмарами кожен шлюб: Про що ти думаєш? Що ми зробили одне для одного? Що ще зробимо?

Читать дальше →