Оранжеве сонце

Начало книги

Коли Е досягнув зросту двох ліктів дорослої людини, сталася така неймовірна подія, якої ніхто — ні матінка Уф, ні будь-хто інший з племені чаків — пояснити не міг. Куди легше було все витлумачити втручанням невидимих могутніх істот — вони ж бо викочують з темряви розпечене коло, яке, хоча й засліплює очі, проте так добре освітлює і зогріває все довкіл…

Якось ясним надвечір'ям, коли поволі почала спадати денна спека, діти повилазили на виступ скелі і звідти шпурляли каменюками у стовбури дерев, ніби в удаваних супротивців. Кожному хлопчикові вже було втямки: промахнешся у звіра, не поцілиш у дошкульне місце прудконогої тварини — марною стане тривала гонитва за нею!..

Малий Е теж був на високому виступі скелі. Дістатися туди допомогли старші — щоб не залишати напризволяще біля підніжжя скелі одного. Хлоп'ята кидали каміння доти, доки темні хмари не притислися до самих схилів гір і вогняні гілки оглушливо не вперіщили по найближчих бескидах, від чого, здавалося, захиталися і доли, і гори. Невдовзі бабахкання втихомирилось — почало віддалятися в інші краї. Малеча мало-помалу приходила до тями.

Читать дальше →