Сучасна польська повість

Начало книги

Я вже літня людина, а ще й досі сниться мені рання молодість, її радощі й розчарування, все ясне й темне, що було в ній. Ці переживання міцно переплелися. «Бо невідомо, де взялось…»

Що невідомо?

«…Бо невідомо, де взялось оте палке кохання…» Це — пісенька. Вона починається сьогодні, кінчається вчора.

Заглиблююсь у покручені завулки минувшини, в лабіринти без виходу; що далі, то все більше темного і ясного. Тільки от не знаю, чи я й досі такий, як колись.

Хочеться мені, щоб це було так, і заразом не хочеться.

В думках я часто вертаюсь до того кохання, справжнього першого кохання. Бо інакше не зможу відчути себе молодим і знов пережити той давній тріумф — на жаль, тільки в уяві.

Боже, боже, я, наче мала дитина, вимальовую на запотілій шибці химерні візерунки.

— Візьми дзеркало, — кажу сам собі. Взяв. І що ж у ньому бачу? Шпакувате волосся, розповніле обличчя, стомлені й пригаслі очі. А де ж ота молодецька гордовита врода? Чуєш глузливе прицмокування законовчителя-ксьондза: «До перукаря ходиш, кучері накручуєш, а на спасіння душі бідолашного негреняти й десять грошів не даси, жалієш, бач. Ото ще мені красунчик!» Не всміхайся на ці слова, бо похвала означає тут вирок.

Читать дальше →