Оріноко

Начало книги

Покинувши безлюдний острів — наш острів Робінзона, як я його назвав, — ми вже дві доби пливли, тримаючи курс прямо на схід, і щоранку бачили перед собою червоний диск сонця, коли воно виринало з-за океану. Скільки око сягало, на океані не видно було жодного корабля; це підбадьорювало нас. Вітер і хвилі були північно-східного напрямку і, хоч невмілі руки піднімали паруси, а зустрічні течії утруднювали плавання, все ж наша шхуна непогано просувалася вперед.

Протягом першого і другого дня ми бачили досить гористий материк: узбережжя тієї частини Південної Америки, вірніше, Венесуели, яке нерівною смугою простягалося на півдні.

Вождь Манаурі та інші індійці шукали поглядом на далекій землі знайому гору, під якою, запевняли вони, лежали їх села. Називалася ця гора Горою Шулік.

— А чи впізнаєте ви її здалека? — сумніваючись, запитував я. — Адже нас відділяє од суші багато миль! Там верхів'я гір схожі одне на одне, як близнюки.

Читать дальше →