Московитія проти України: політика, культура...

Начало книги

Сторінки, подані нижче, писалися протягом тривалого періоду. На розмаїтих витках неспокійного сучасного життя держави та її народу, зокрема останнього п’ятиріччя, автора не полишало почуття дискомфортності і тривоги: що з нами усіма далі буде? куди штовхають Україну? як нам жити? доки нас будуть обманювати і обкрадати?

По-перше, життя народу ставало гіршим, біднішим — українська наукова і творча інтелігенція — еліта нації — ледве зводила кінці з кінцями, робітники втрачали працю, тому що закривалися місця їхньої роботи, а колись славетне українське село потихеньку спивалося, вимирало, молодь традиційно втікала за кордон або до міста, бабусі з дідусями, які залишалися жити біля поля, були фактично приречені. Натомість в українське село почали активно переселятися незвані гості з півночі, сходу, півдня, скуповуючи за безцінь хати, городи, садки… наше село заполонили чужинці. Нечувано зросла еміграція — жінки виїжджали на заробітки без чоловіків, а чоловіки — без жінок, діточок залишали напризволяще, самих… До п’яти мільйонів осіб опинилося поза Україною. Небачена за масштабами четверта хвиля української еміграції… У містах на вокзалах, ринках, біля магазинів рилися в ящиках для сміття бідні люди, визбируючи кинуте… шматок хліба, порожню пляшку… Вражала сила-силенна безнадійно спитих, бездомних кльошарів1, а головне, діточок виразно безпритульного ґатунку — і це краяло серце. «…Дайте на шматок хліба…», «…дайте копійку», — збиралися в зграйки, курили цигарки, траплялося, якусь траву-дурман… зростала наркоманія серед дітей. Зросла нечувана кількість занапащених, спитих, безнадійно спустошених чоловіків, жінок, велике число їх по містах, селах не налаштовувало на радісне сприйняття реалій. Доки так триватиме?

Читать дальше →