Позаду льодовні

Начало книги

До того літа, коли Касс змінилася, я ніколи не лишався сам. Касс завжди була поруч. Ми повсякчас трималися купи: і коли стежили, зігнувшись навпіл на краю стежки біля живоплоту, за Джеймісоном, поки той встановлював металеві капкани, які ми щовечора знешкоджували, щойно він зникав з поля зору; і на фермі, коли вона годувала курей, а я вовтузився з домашнім завданням, або ж коли я годував курей, а вона робила домашку.

І в льодовні, вмостившись на мішках і занотовуючи у Список нові прогріхи.

Список на той час уже мав вельми переконливий вигляд. Ми започаткували його багато років тому, коли ще ледве вміли писати, у величезному сріблястому альбомі для скрапбукінгу,[1] який тітка Ніна надіслала нам на котресь Різдво. Коли ми розпакували подарунок, я був розчарований: альбом здавався яскравим, цупким і неторканим, навіть запах паперу ще не вивітрився. Я не розумів, як такий альбом можна з кимось ділити, хай навіть ця хтось — твоя сестра-близнючка. Хіба це нормально: на перших сторінках — її дівчачі візерунчасті закарлючки, а на останніх — мої футбольні картки?[2]

Читать дальше →