Борошняні немовлята

Начало книги

Пан Картрайт погойдав туди-сюди ногами і підніс свій голос над хвилями невдоволеного бубоніння.

— Не біда, 4-В, якщо ви не можете присвятити час цьому питанню зараз, — звернувся він до свого нового класу, — я з радістю ще раз вам усе поясню на перерві.

Дехто таки спробував опанувати себе. Кілька учнів повитягали ручки з ротів. Двійко хлопців, що спостерігали, як двірник нумерує сміттєві баки великими білими цифрами, змогли врешті відірвати погляди від цієї захопливої картини. Та загалом реакція на слова вчителя була досить жалюгідною. Складалося враження, що половина учнів забула свої мізки вдома, а решті й забувати було нічого.

Цьогорічний 4-В клас.[1] Оце братія! Пан Картрайт уже знав більшість із них — «похнюп» і «поганців» — тих, чию безнадійність протягом останніх кількох років обговорювали в учительській найбурхливіше і найчастіше. Усі більш-менш нормальні (їх називали «парубчиськами») діставалися пану Кінгу чи пану Гендерсону. А доктор Фелтом завжди відбирав собі всіх «розумників». Досі ніхто не з’являвся в 4-В класі просто так.

Читать дальше →