Хмара

Начало книги

Вже сам літній день, що розкішно сяяв свіжовмитою зеленню та блакиттю, розділив їх на терасі коло млина межею сонця й тіні. Саллі та Кетрін, у бікіні й темних окулярах, лежали в позах покійниць на дерев’яних шезлонгах із помаранчевими матрацами, які можна побачити хіба в Канні. Пітер сидів босий за столиком у самих шортах, а навпроти, під парасолем, розташувались Пол та Аннабела Роджерси. Троє дітлахів гралися на березі під терасою. Стоячи навколішках, вони ловили на поверхні води маленькі коловертні, скрикували й перегукувались. Мимо пурхнули чорнильно-сині бабки, за ними — зеленаво-жовтий метелик. З протилежного берега було видно зарослу галявину, яскраві фігури, червоно-аквамариновий парасоль, оздоблений на верхівці словом «Мартіні» (цікава знахідка місцевого аукціону), білі чавунні лавки, залиті сонцем камені, жовто-зелену річку й трохи яснішу стіну густих верб і тополь. Знизу чувся неясний гомін греблі й щебет невидимого птаха, соковитий, недоладний, неанглійський щебет. Пейзаж був дивно обмежений, неначе на картині Курбе, — вірніше, був би, якби сучасний одяг і кольори восьми постатей не контрастували так жахливо з оточенням; а проте, від нашої цілковито урбаністичної та синтетичної епохи неможливо очікувати, що вона це помітить. Пейзаж був такий зелений, такий прозорий, і в цю саму мить невидима іволга проспівала на дереві за млином і озвучила це дивне сполучення спеки, води й листя, підкреслюючи його іноземний і доволі субтропічний характер, такий зелений, такий прозорий, такий типовий для півдня Франції і для цієї пори року — кінця травня. А голоси англосаксонські. Повна дисгармонія, повна розбіжність із тим, чого очікуєш. Коли ти при цьому присутній, звичайно.

Читать дальше →