Спитай у пилу

Начало книги

Я був молодий, їсти було нічого, я пив і намагався стати письменником. Читати зазвичай ходив у Громадську бібліотеку Лос-Анджелеса, у центрі міста, та все, що мені там траплялося, було зовсім далеке і від мене, і від життя на вулицях, і від людей, яких я знав. Здавалось, автори просто гралися словами — що менше змісту у твоїх книжках, тим кращий ти письменник. У них були не твори, а просто суміш витонченості, навичок і форми — їх читали, викладали у школах, переварювали й лишали у спадок наступним поколінням. Зручна річ — причесана й стерильна Культура слова. Хоч якісь натяки на азарт і запал можна було відшукати хіба що у дореволюційних росіян. Були, звісно, і винятки, але так мало, що читалися вони дуже швидко, і я знову лишався перед купою нічого не вартої макулатури. На тлі своїх попередників з усіма їхніми перевагами сучасні письменники, м’яко кажучи, не вражали.

Я брав з полиць книжку за книжкою. Їм немає про що сказати? Немає про що закричати?

Читать дальше →