Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Начало книги

Блискавка влучає у ті місця, де люди ховають гріхи і скарби.

Блискавка шукає грішників, знаходить грішників і не чекає на покаяння грішників.

Блискавка ніколи не хибить, і висновки її остаточні.

Він знову бачить обвуглене тіло дядька Галамана у чорному колі вигорілої трави. Бачить харалужний блиск мертвої шкіри і попіл кольору старої порцеляни, що залишився від дядькового волосся. Бачить грона застиглої жовтої піни там, де в дядька були очі. Бачить, як кришиться на чорне п'ята страченого небесним вогнем. Це все він бачить окремо, немов різні частини ізгорілого тіла старого грішника незалежно від цілого підстрибують до його очей. На них знову навертаються сльози. Не тому, що йому шкода дядька, а від страху. Бо він малий і хоче жити. Хоче грітись на сонці, смакувати лісовими ягодами і бігти полем під теплою літньою зливою. Але на нього, грішного раба Божого — він знає! — чекає така сама страта. Бо на високому владному небі відають його провини (там відають про все-все, до останньої вкраденої грушки) і готують для нього влучну блискавку. Коли грізне небо моргне тою блискавкою, він впаде і почорніє. Його очі закиплять від нестерпного жару, луснуть і вийдуть йому на вилиці пінястими калюжками з жовтими пухирями. Тіло спечеться на хрустку чухру. А душу схоплять кігтясті лапи чортів і з огидним вищанням потягнуть до пекла. Униз, до темряви темряв, ще нижче й до найнижчої з меж. Туди, де про темряву мріють. Туди, де під велетенськими пекельними сковородами ніколи не згасає караюче полум'я. Куди ніколи не заглядають Боженька і сонце. І на одній із тих сковорідок сповниться погроза, до пори до часу схована у родинному прізвищі. Він відчуває, як його холодні слизькі гріхи клубочаться у животі і нижче живота.

Читать дальше →