Іншалла, Мадонно, іншалла

Начало книги

Звати мене Мустафа. Я з тих, на кого краще не дивитись. А якщо й серед них бувають найгірші, тоді я саме такий. Коли у Тешні жінка понесе, їй забороняють ходити повз мій будинок. Якщо гляне на мене, кажуть, дитина буде потворна як ніхто в родині. Цього заповіту дотримуються і мусульманки, і християнки. А як був я дитятком, своїй матері до колін, вона гладила мене по голові й примовляла: мій Мустафо, добрий Аллаг створив тебе з ревнощів. Таким, щоб тільки Він міг на тебе подивитися й не жахнутись. І ще казала, що це щасливий знак, адже Бог завжди береже від людських очей найкраще з того, що створив. Але як може бути добрим щось потворне, того мати не вміла пояснити. Завжди є таке, що його знають усі люди, і лиш матері не знають. Якби знали, то й людський рід перевівся б давно. Але не моя справа про таке казати. Краще мені говорити про себе, а не про інших. Звати мене Мустафа. Але я на це ім’я не відгукуюся. Коли хочу сам себе покликати, шепочу: «Ґурбет».

Читать дальше →