Одна на світі

Начало книги

Ще задовго до того, як почула це слово, я звикла до того, що я — остання.

Я була вишкребком — наймолодшим і найменшим дитям, і то набагато меншим за всіх поміж сімох братів і сестер, що означало мою останню чергу пити, їсти, бути захищеною.

Найнижчий статус у нашій зграї в час занепаду я прийняла без образи — принаймні без особливої образи.

Можливо, це й справедливо. Мої переступи, як мені часто нагадували, були численні.

Розуму бракувало, бо я була замала, допомоги від мене було небагато, бо я занадто дрібна.

Ноги в мене були великі й незграбні. Бігаючи, я в них плуталася.

Шуба в мене була неохайна, манери жахливі. Колись я з’їла цілу ногу роганя поза чергою.

Моя цікавість була надмірною: я відходила занадто далеко й ставила забагато питань.

Коротко кажучи, мені геть не вдавалася моя єдина справа в житті, котра, як в усіх дейрнів, полягала в тому, щоб тихо жити й не висовуватися.

У ті дні помітити дейрна було приблизно те саме, що погладити єдинорога.

Читать дальше →