Сам собі бог

Начало книги

Попри високий ступінь доктора наук, Білокінь одягався просто і одноманітно — темно-синій костюм, сорочка — коли біла, а коли й картата, без краватки. Сидить за письмовим столом — нікому ні слова, пише або гортає якусь книжку. Ми вже звикли до його могутньої спини, до піджака, що найчастіше висів на бильці крісла-вертушки, до його «доброго ранку» й «до побачення» — єдиних слів, що він вимовляв, бувало, протягом цілого дня… А сьогодні Білокінь з’явився якийсь врочистий. І врочистим його робили не так сірий костюм з м’якої шерсті та незаймано білий комірець, як вираз просвітління на завжди суворому обличчі.

— З якої нагоди при параді? — поцікавився я, шкодуючи подумки, що наш третій колега у відрядженні й, отже, позбавлений можливості бачити таке.

Замість відповіді Михайло Теодорович витяг з кишені поштову листівку і поклав переді мною. В ній сповіщалося, що він — лауреат премії Вернадського за цей рік і що премію ту присуджено за наукову розробку «Про форми руху матерії».

Читать дальше →