Таємниче полум'я цариці Лоани

Начало книги

— А як же вас звати?

— Чекайте, крутиться на язиці...

Так усе почалося.

Я неначе прокинувся після тривалого сну, хоча й досі висів у молочнистій сіровині. Одначе я не прокинувся, а бачив сон. То було дивне марево, без жодного образу, заповнене лише звуками. Немов я не бачив, а чув голоси, які навчали мене, що я мав побачити. Вони казали мені, що я досі нічого не бачив, хіба що куриво уздовж каналів, де розчинялись обриси пейзажу: Брюґґе, я у Брюґґе, кажу, та хіба я був колись у мертвому Брюґґе? Де туман гойдається поміж веж, як ладан з ведінь? Місто сіре і скрушне, мов могила, уквітчана хризантемами, де мряка гобеленом спадає з фасадів. Душа моя висушувала віконця трамваїв, щоб потім потонути у плинному тумані ліхтарів. Імла, сестра моя цнотлива...[2]

Щільна, непроглядна імла, що огортала галас навкруги і здіймала примарні образи...[3] Врешті я опинявся у безкраїй прірві і бачив, як здійнялася невимовно височезна постать, закутана в саван, зі сліпучо-білим, як незайманий сніг, обличчям. Мене звуть Артур Ґордон Пім.

Читать дальше →