Рожеві крила

Начало книги

Мої п`яти огортають рожеві язики – теплі, як ото домашній хліб. Я обережно ступаю… напевне, боляче, але мені вже не сумно.

Не дають спокою окуляри. Плаваючи в олії білими бульбами, відбивають тисячі галактик. Звичайні сонячні окуляри. Опуклі. Дивляться в дзеркало, сміються, немов у театрі і просять написати з ними поему.

Мить. Дві. Що, соромно? Злітають у небо тисячі в`язальних спиць. Не будьте здивованими, у них у кожної є свої щільники. Вони кажуть, що вони полотно. Я питав, до них також проосилися окуляри, але вони не змогли відчинити двері. Забув запитати, чому їм так подобається ставити три крапки. Три крапки. Не просто три крапки – три місяці, вологі, знаєте, як буває глянеш – грають арфами у струмку. Три крапки – три сонця, з лицем нещирим, аж помаранчевим.

Тримаю свічку, а букви рядок за рядком «кап» на руку – серпнево гаряче, але ж цікаво, що потім дивишся, а на теплому воску, немов на папірусі вже відбилася кожна твоя жилка. Жаль, що віск такий крихкий. Інша справа сталь: капне і залишиться злитком назавжди, одне тільки погано – надто гарячі краплі (та ще бува і заіржавіють). Отак стою повільно, а свічка витікає вниз до пальців ніг, залишаючи медові печаті на підлозі. Імпресивно…

Читать дальше →