Сонце і місяць, сніг і лід

Начало книги

Давним-давно, далеко звідси, у королівстві снігу та льоду настав день, коли здалося, що зима ніколи не закінчиться. Навіть улітку земля не знала перепочинку — лише дощ і холод. А зима завжди була сніжною і дуже холодною. Люди подейкували, що цей мороз триває уже сотню років, і побоювалися, що він триватиме ще стільки ж. То не була звичайна зима, але ніхто й гадки не мав, яка зла відьма чи троль зачаклували вітри і наказали їм вити так люто.

Довгими вечорами люди нудилися, не знаючи, що робити. Вони тулилися одне до одного біля вогнища і мріяли про тепло. Здавалося, сонце ніколи не зійде і день не настане. Тому дітей народжувалося все більше, а їжі ставало дедалі менше. Людей охопив відчай.

Найпохмурішим місцем з-поміж усіх, напевне, був дім дроворуба Ярла Оскарсона. Ярл був людиною доброю: він усього себе присвятив сім’ї. Йому та його дружині, Фріді, дуже пощастило, а може, навпаки, зовсім не пощастило (залежить, як на це подивитися) мати дев’ятьох дітей. П’ятеро з них були хлопчиками — а отже, помічниками, а четверо — дівчатками, і це дуже засмучувало Фріду. Бо, — якщо вірити Фріді, котра сяде часом погрітися біля вогню та й нарікає на дочок, — нібито від них жодної користі. Дівчата були пустоголовими. Ба більше, у майбутньому їхня убога сім’я буде змушена віддавати останні гроші на їхній посаг. І ніхто не насмілювався сказати Фріді, що четверо дівчат, які готували їсти, мили посуд, прали, прибирали і штопали дірки, дарували їй удосталь вільного часу.

Читать дальше →