Бунгало

Начало книги

— Агов?

Здригнувшись від знайомого голосу, приємного, але геть невчасного, я розплющила очі. Дженніфер, моя онучка. Але де я? Або радше — чому вона тут? Я спантеличено кліпала очима. Мені снилися піщані пляжі й кокосові пальми — місце, у яке завжди рветься моє несвідоме. Цього разу навіть пощастило відшукати його в закапелках пам’яті.

Звісно, у тому місці був він — у формі, зі скромною усмішкою. Хвилі набігали на берег. Я чула, як вони зойкають, розбиваючись, а тоді шумують, цілуючи пісок міріадами бульбашок. Заплющивши очі міцніше, я знову побачила його в імлі сновидіння, яка надто швидко розвіювалася. «Не йди, — благало моє серце. — Залишся. Прошу, залишся». І він слухняно з’явився ще раз, привітно всміхаючись і простягаючи руки назустріч мені. У серці озвався знайомий трепіт і бажання.

А тоді він умить зник.

Я зітхнула й глянула на годинник, картаючи себе. Пів на четверту. Задрімала з книжкою. Знову. Спонтанна сонливість — справжнє прокляття старості. Я засоромлено підвелася на шезлонгу й відшукала роман, за прочитанням якого мене звалила втома. Книжка вислизнула з рук і лежала на землі догори палітуркою, із зім’ятими сторінками.

Читать дальше →