Чотири скарби неба

Начало книги

Мене викрали не в провулку. Не посеред ночі. І не тоді, коли я була геть сама.

Тринадцятирічною мене схопили посеред рибного ринку Джифу[1] на Біч-роуд, коли я дивилася, як пишнотіла жінка скидає на купу сигів, схожих на лопати. Вона сидить навпочіпки, спершись пахвами на коліна, і перекладає найкращі рибини нагору. Довкола те саме роблять ще з десяток торговців, біля яких звивається підвішена в сітках риба. Вода з неї стікає вниз у відра. Земля навколо лисніє від бризок, що розлітаються від ще живих рибин. Їхні тіла вигинаються в повітрі й виблискують, мов сріблясті феєрверки.

Усюди запах вологи й сирості.

Хтось горлає про морського окуня. Мовляв, свіжий. Прямісінько з Печілійської затоки. Його перекрикує інший голос, ще гучніший і виразніший.

— Справжній плавник акули! Підвищує потенцію, покращує стан шкіри, надає сили вашому маленькому імператрикові!

Уся ця лірика — для слуг, які прийшли на ринок закупитися для своїх господарів. Тіла кидаються на вигуки про акулячий плавник, штовхаються та протискуються, сподіваючись на примарне підвищення, кар’єрне зростання чи прихильність. Ніби це залежить від якості плавника.

Читать дальше →