Гостина старої дами

Начало книги

Заки підійметься завіса — дзвінок станції. Потім напис: Ґюллен. Очевидно, назва містечка, що ледь позначене в глибині: зруйноване, зниділе. Будинок станції також неохайний, залежно від країни — з рампою чи без рампи, напівздертий розклад потягів на мурі, заржавілий семафор, двері з написом ”Вхід заборонено”. Далі, посередині, нужденна дорога до станції. Вона пакож тільки позначена. Ліворуч — будка: гола, череп’яний дах, обшарпані плякати на безвіконнім мурі. Зліва табличка ”Для жінок”, справа ”Для чоловіків”. Все тоне в гарячому, осінньому сонці. Перед будкою — лавка, на лавці четверо чоловіків. П’ятий, неймовірно занедбаний, як і ті решта, малює транспарант червоною фарбою, немов на демонстрацію: ”Ласкаво просимо. Клері”. З гуркотом пролітає швидкий потяг. Начальник станції на пероні пропускає ешельон. Чоловіки на лавці повертають голови зліва направо — видно, проводжають очима експрес.

Читать дальше →