Зло не має влади

Начало книги

Я сиділа на дерев’яних мостинах, полоскала ноги у воді. Здавалось, я взута в цю річку — на ногах черевички зі струменистої прохолоди. І якщо встану — зможу пройти водною гладінню, перебратися на інший берег, де смакують травицю три корови — одна чорно-біла та двійко рудо-плямистих.

Стояв серпень. Над водою висіли бабки, кожна над своїм нерухомим відображенням. Я сиділа на розсохлих дерев’яних мостинах у маленькій тінявій цяточці, й цяточка та раз за разом посувалася, задкувала від води. Невдовзі я опинюсь на сонці, а там спека, спека…

Уже десять днів я в таборі. Нічого особливого, дерев’яні будиночки в ріденькому лісі, до річки тупцяти хвилин із двадцять. Ніхто нас особливо не розважає, але й не виховує теж. Скільки завгодно можна сидіти на березі, качатися по траві, бовтатись у мілкій річечці, споглядаючи корів і бабок, дивитися старі фільми на касетах, розмахувати ногами увечері на лаві, нудьгувати, поки дівчиська переказують плітки…

Читать дальше →