Скрут

Начало книги

…Трави більше не було. Землю встеляло щось розчавлено-м’яке й вологе, та дівчинка воліла б іти суцільним кропив’яним килимом. На її босих п’ятах — чужа кров…

Злобливий чоловік у залізному одязі хотів зупинити їх, але супутник дівчинки щось неголосно мовив — і чоловік з поклоном відступив.

— …Не злякаєшся?

Багато чорних птахів. Відчужено блукають жінки; проводир сказав, що кожна з них заплатила лихому залізному чоловікові золоту монету. Але жінок мало, тому що ті, хто бився тут, прийшли здаля… Їхні ланки ще думають, що вони живі…

— Не дивися, — сказав проводир. — Я дивитимусь… А ти заплющ очі.

Вона заплющила — але так було страшніше. Тоді вона почала дивитися вгору — на сонце, як і раніше, тьмяне та кругле, мов та монета, яку треба заплатити за право ходити серед мертвих…

— Ніколи не думав, що коли-небудь шукатиму на полі бою — ляльку… Нема її, мала. Ходімо.

Дівчинка мовчала. Якби не він, не її рятівник — вона теж отут лежала б. Розтоптана, серед усього цього жаху, серед цих перекошених лементом ротів, серед оголеного м’яса, над яким хмарою в’ються зелені мухи. А ворони — ті відлітають, ненадовго, неохоче…

Читать дальше →