Пандем

Начало книги

Двадцять дев’ятого лютого, у найдивніший з позначених на календарі днів, Девід Гаммер, працівник шановної міської газети, повертався додому трохи пізніше, ніж звичайно.

Був вогкий, майже весняний вечір. На вокзалі Чарінґ-Крос Девід сів у поїзд, який через півгодини мав висадити його в Східному Кройдоні. У купе на вісьмох о цій порі нікого не було, крім Девіда та парубка років вісімнадцяти, котрий, упавши на сидіння, одразу ж заплющив очі і віддався владі музики, що перетікала з пласкої коробочки плеєра в чорні кліпси навушників.

Девід дивився у вікно — на далекі ланцюги вогнів і власне сумне відображення. Він утомився, вдома його напевно чекали докори дружини, котра терпіти не могла, якщо він затримувався на роботі в будь-який день, крім п’ятниці. У п’ятницю йому дозволялося пити з друзями пиво хоч до десятої вечора, однак сьогодні була середа.

Поїзд ішов м’яко і майже беззвучно. Хлопець у навушниках ритмічно смикав ногою. Девід відкинувся на м’яку спинку крісла — у цю мить у голові його, десь у ділянці потилиці, означилося добре відчутне тепло, і чийсь голос — молодий, як здалося Девідові, майже дитячий — сказав весело й трохи ніяково:

Читать дальше →