Олена й Аспірин

Начало книги

Хруснув шкалок під каблуком.

У всьому районі не горіли ліхтарі. При світлі зір Аспірин простував від гаража додому.

Можна було піти довшим і відносно безпечним шляхом упродовж вулиці, та Аспірин не був дівчиськом і не боявся нічних розбійників. У підворіттях смерділо, але він і до цього ставився по-філософськи. Ще кілька хвилин, і за ним зачиняться металеві двері під’їзду. Консьєрж Вася знає, що по неділях Аспірин повертається не о третій і не о четвертій, а всього лише о пів на другу, і, може, вийде зустрічати…

Він увімкнув олівець-ліхтарик, завернув у підворіття і майже одразу спинився, побачивши її.

Спочатку він подумав, що дівчинка намальована на стіні — такою нерухомою і пласкою вона здавалася на фоні червоно-синьо-чорних графіті. Але ось промінь світла торкнувся її обличчя, вона примружилася, затулилась долонею і міцніше притиснула до себе плюшеву іграшку — мабуть, ведмедя.

— Ти що тут робиш? — вирвалося в Аспірина.

Читать дальше →