Хрущ

Начало книги

— Тебе звуть Дмитро Романов. Ти навчався в сорок сьомій музичній школі.

У тонованій мазді сиділа жінка років сорока, худа, наче в’язень, і дивилася прокурорськими очима.

— Так, — сказав Дмитро, мимоволі відступаючи від краю тротуару. — Це було давно, скажу чесно, років двадцять тому… А що?

Він спробував усміхнутися. Жінка пам’ятала його в дитинстві. Він знав, що колишні знайомі дівчатка його впізнають, а от він їх — ні.

Жінка вийшла з машини, але дверцят не зачиняла.

— Ти добре співав в ансамблі, — вона дивилась, ніби оцінюючи.

— А ви, перепрошую, хто? Не впізнаю…

З кишені великої мішкуватої куртки жінка вийняла пістолет. Очі її стали скляними; Дмитро за секунду зрозумів, що жінка божевільна, а він — труп.

— Сідай у машину, — прошелестіла жінка.

Її рот став косою смужкою на прямокутному лиці. Потріскані губи не знали помади; Дмитро не зрушив з місця.

— В машину!

Божевільна баба тицьнула йому пістолетом під ребра. Ствол міг виявитися газовим, травматичним, іграшковим — але якщо такою штукою сильно тицьнути в живіт, рід зброї не матиме значення; Дмитро впав на переднє сидіння мазди. Ззаду виявився мовчазний квадратний чоловік.

Читать дальше →