Електрик

Начало книги

Хропіння в купе стихло тільки над ранок. Поки Олена та Ніна пили чай у пилявій щілині між дерматиновими полицями, попутник спав тихо, як немовля, і здавався цілком задоволеним життям.

О пів на восьму ранку Олена та Ніна вийшли на асфальтову стрічку перону, потрісканого й мокрого. Одинокий носильник спробував було нав’язати свої послуги, а коли це не вдалось, просто пішов слідом, і його залізний візок гуркотів, нібито катафалк. Сутінки розчинились, оголивши далекий ліс, будівлю вокзальчика й майданчик із жовтим автобусом; на боці автобуса червоніла велика, наполовину зідрана наліпка: «Загорівськ — місто живого дерева!»

— Сплять же з ним якісь баби, — бурмотала Олена собі під ніс. — Хропе, й хропе, і хрюкає… Трясця йому, за всю ніч навіть не задрімала, башка тріщить…

Ніна мовчки простягнула їй таблетку баралгіну, другу, поморщившись, проковтнула сама.

Жовтий автобус ішов із пункту А до пункту Б майже годину. Виклавши валізу на автовокзалі, Олена примружилась і так роззирнулася:

Читать дальше →