Електрик

Начало книги

Хропіння в купе стихло аж над ранок. Поки Олена й Ніна пили чай у запиленій щілині між дерматиновими полицями, попутник спав тихо, мов дитина, і здавалось, що він цілком задоволений життям.

О пів на восьму ранку Олена й Ніна вийшли на асфальтову стрічку перону, потрісканого й мокрого. Самотній носильник спробував нав’язати свої послуги, а коли це не вдалося, просто пішов за ними, і залізний його возик гуркотів, наче катафалк. Сутінки розчинились, оголивши далекий ліс, будинок вокзальчика та майданчик із жовтим автобусом; на боку автобуса червоніла велика, наполовину обдерта наклейка: «Загорівськ — місто живого дерева!»

— Сплять же з ним якісь тітки, — бурмотіла Олена собі під ніс. — Хропе й хропе, ще й рохкає… От же гадство, за цілу ніч очей не склепила, голова розколюється…

Ніна мовчки подала їй таблетку баралгіну, другу, скривившись, ковтнула сама.

Жовтий автобус ішов з пункту А в пункт Б майже годину. Вивантаживши валізу на автовокзалі, Олена, примружившись, роззирнулася:

Читать дальше →