Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…

Начало книги

Глибока, довга, звивиста ріка, що розділила підніжжя велетенських гір, лагідно, мирно текла своїм руслом. Світанковий густий туман заповнив ущелину й повис над водою. Раптом з-за гори блиснув вранішній сонячний промінь. Він, мов небесний меч, безжально розрізав молочну імлу й торкнувся водяної поверхні. Потім ще один, ще і ще — допоки важкі водні випари геть не розсіялися. Очам відкрилося прекрасне гірське диво. Сьогодні вода на ньому прозора, ніжно, мирно виблискує сонячним золотом. Але в дощовий період, характер цього монстра чути на кілометри.

Спокійною водяною гладдю ліниво плив дерев’яний човен. Здавалося, порожній, хтось не догледів, мотузка розкрутилася й відбився від берега. Але то лише на перший погляд. Всередині горілиць лежала молода жінка років за тридцять. Її довге хвилясте світле волосся застелило дно човна, наче килим, а великі прекрасні волошкові очі незмигно дивилися на блакитне небо. Могло здатися, що нежива. Аж ось повільно опустила пухнасті вії, за мить знову глянула на білі хмарки у висоті.

Читать дальше →