Крига. Частини І–ІІ

Начало книги

«Тільки-но солдат вистрелить із ґвинтівки, тієї ж миті починає існувати рана, яку в неприятелеві куля проб’є за якийсь час; якщо хто споживе дозу нездоланної отрути, тієї ж миті розпочинається остаточний смертельний процес, хоча його час настає допіру за кілька днів. Слушно казали древні: ми померли вже в мить народження. Ми не владні над подальшою дорогою кулі й отрути, а почасти й над життям».

14 липня 1924 року, коли за мною прийшли чиновники Міністерства Зими, увечері того дня, у надвечір’я сибіріади, — лише тоді я почав підозрювати, що не існую.

Під периною, під трьома ковдрами й старим габардиновим пальтом, у бумазейних кальсонах і гарусному светрі, в шкарпетках, натягнутих на шкарпетки — лише п’яти стирчали з-під перини й ковдр, нарешті відталий після кільканадцяти годин сну, згорнувшись майже в кулю, з головою, встромленою під подушку в грубій пóшивці: сюди звуки долинали вже м’якими, зігрітими, вмоченими у віск, немов мурахи, що загрузли в живиці, так і вони продирались углиб поволі й з чималими труднощами, крізь сон і крізь подушку, міліметр за міліметром, слово за словом:

Читать дальше →