Іван Мазепа

Начало книги

Свого часу Володимир Винниченко писав, що українську історію не можна читати без брому, бо вона вся — «безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування». Із цим важко посперечатись, адже, будучи розташованою між двох світових потуг, Україна повсякчас ставала об’єктом їхніх нападів, почергово змінюючи орієнтацію на Захід орієнтацією на Схід і навпаки. Були спроби розірвати це зачароване коло орієнтацією на третю силу, якою найчастіше виступала Османська імперія, та ці спроби закінчувалися ще більшим розоренням України. За таких обставин на перший план виходили постаті князів, гетьманів та інших лідерів, які брали на себе відповідальність за подальшу долю країни. Показовою в цьому плані є постать Богдана Хмельницького, який за своє гетьманування змінював орієнтири не раз, орієнтуючись то на Річ Посполиту, то на Туреччину, то на Москву. Навіть перед самою смертю, знаючи, куди може привести Україну союз із Московським царством (саме так до часів Петра І називалася теперішня Росія), він знову вирішив змінити орієнтири, та не встиг… По його смерті в Україні розпочався період, який ідеально точно назвали одним словом — «Руїна». Роздерта на два береги Україна стала ареною протистояння між Польщею та Московським царством. До цього протистояння періодично долучалась Туреччина (часто за проханням самих гетьманів) безпосередньо або за посередництвом Кримського ханства. Звісно, несамостійне становище України щоразу при­зводило до сумних наслідків. І Польща, і Московське царство, і Туреччина використовували українців для досягнення своєї мети, поступово, але цілеспрямовано скорочуючи «права та вольності» Гетьманщини — української козацької держави.

Читать дальше →