Катастрофа

Начало книги

Про що б там не пліткували, мені приємно: я знав про Івана Кириловича більше, ніж уся Терехівка. Ніскільки тим не пишаюся, не одурюю себе — воля випадку. Загатний потребував слухачів і надибав мене.

Свого часу серед терехівської інтелігенції було модно теревенити про вроджене акторство Івана. Але хто з нас не полюбляє милуватися своєю тінню в очах ближнього? Час од часу ця самотня душа щиро тяглась до людей, а люди сахались, не витримавши його характеру. Іван Кирилович вимагав людини всієї, до останку.

Якось віддалились, втратили тілесність химерні Іванові сповіді, ніби я геть постарів і згадую власну молодість. Насправді ж шість років минуло, сьомий спливає. Запах влежаних газетних підшивок, вдавнений тютюновий дух, жовта бульбашка електролампочки під стелею… Загатний востаннє, — щодня кидає курити, — просить сигарету: «Осінні вечори в Терехівці такі тоскні… Але це таки остання. Присягаюсь небом!..» Припадає до темно-синього вікна, буцімто до кухля з хмільним напоєм, руки в кишенях штанів, тривожний відблиск сигарети в шибці. І голос, стривожений, глибокий, заново переживає прожите.

Читать дальше →