Запасний фонд

Начало книги

— Час їхати, — сказав Пономаренко. — Діти, ходім зі мною на долину, авто давно чекає.

— Що ти, Андрію, Господь з тобою! — скрикнула його дружина. — Хіба ти хочеш, щоб нам трапилось якесь нещастя? Треба ж усім посидіти перед дорогою, щоб усе зле посідало.

— Оці ще мені баб’ячі забобони! — пробурмотів Пономаренко, але слухняно присів на кінчик стільця.

Сів, іронічно посміхаючись, Бузько, сіла його жінка.

— Діти, сідайте! — наказала пані Пономаренко, і, не встигли вони примоститись на валізках, як вона підвелась і скомандувала:

— Вставайте, перехрестіться тричі!

— Мішанина християнства і поганства, що так міцно вкорінилась серед наших людей, особливо серед жіноцтва, — прошепотів Пономаренко на вухо Бузькові. Той нічого не відповів, тільки здвигнув бровами.

Посольське авто було велике і вигідне, але валізки і різні пакунки так заповнювали його, що нічого було й думати уміститись там усім.

— Ну, куди б я набирав стільки речей? — докоряв Пономаренко своїй жінці. — Їдуть на два місяці, а речей набрали на два роки...

Читать дальше →