Мати

Начало книги

Не ради сліз, і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття, вони вже прокляті і так всіма на світі, задля слави нашого роду написано і во ім'я любові про цю високу смерть.

 І хоч багато судилося нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне й миле серед громів, почитаймо про матір Марію Стоян.

 Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?

 Хто це стогне біжучи? Чиє серце стугонить у грудях, мов вистрибнути хоче вперед?

 Це Василь з автоматом і бомбами, Марії Стоянихи син.

 Хто мертвий висить коло хати під небом?

 Оце його мати.

 Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом! Розвідником був, нищив точки, розніс гранатою дзота, що був колись дядьку за хату. Погнали ворога. Пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, череп'я, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі й крові.

Читать дальше →